Втрата тимчасово вилученого або арештованого майна: держава заплатить

Під час проведення слідчих дій, наприклад, під час обшуку, нерідкі випадки, коли органами досудового розслідування в підприємства вилучається майно, не вказане у визначенні судді про дозвіл на проведенні слідчої дії й часто не має до даного кримінального провадження ніякого відношення. За законом таке майно отримує статус тимчасово вилученого або на підставі відповідної ухвали суду – статус заарештованого.

Бойко Микола Ігорович

юрист

При вилученні даного майна, відповідно до ст. ст. 16, 171 КПК України, слідчий, прокурор протягом 48 годин повинні або подати суду клопотання про його арешт, або негайно повернути особі, у якої воно було вилучено. Вилучене майно може бути повернуто також у разі скасування арешту судом. У будь-якому випадку, на час вилучення майна орган досудового розслідування зобов'язаний забезпечити його збереження.

Однак не завжди вилучене майно зберігається належним чином, що може призвести до його втрати. При цьому страждають інтереси власника майна, який зазнає збитків, і часто збитки обчислюються досить значними сумами.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на цікаву практику Верховного Суду, який у цілому став на бік суб'єкта господарювання, який зазнав збитків. Така практика представлена, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17. Даною постановою з Державного бюджету України було стягнуто майже 4,5 млн.гривень за неповернення, вилученого в рамках кримінального провадження, майна.

Коротко суть справи така. У процесі проведення обшуку слідчим відділом Приморського ВП ГУНП в Одеській області з контейнерів був вилучений товар, який визначеннями Приморського районного суду м. Одеси був заарештований. Дане майно було передано на зберігання одному з ТОВ В М.Одесі. Матеріали кримінального провадження були передані для ведення розслідування ГУНП у Сумській області. Однак, незабаром суди скасували арешти. Але майно власнику-суб'єкту господарювання в повному обсязі повернуто не було - воно зникло в ТОВ, якому було передано на зберігання, у зв'язку з чим було розпочато кримінальне провадження.

Власник звернувся з позовом до Господарського суду та просив стягнути з ГУНП в Сумській області та ГУ Держказначейської служби в Сумській області збитки у зв'язку з втратою майна, упущену вигоду та суму штрафних санкцій, стягнутих із позивача контрагентом за договором поставки у зв'язку з його неналежним виконанням. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив, але апеляційна інстанція це рішення скасувала й задовольнила позовні вимоги в повному обсязі.

Прокуратурою на дане рішення була подана касаційна скарга, яка обґрунтовувалася тим, що неправомірність дій (бездіяльності) посадових осіб повинна бути доведена належними доказами — відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків, а позивач таке рішення до матеріалів справи не представив.

Розглядаючи касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку до спірних правовідносин слід застосувати норми ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, а не спеціальні норми ст. 1176 ЦК України та вказав у своєму рішенні, що підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність лише трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою, та довести наявність цих Умов зобов'язаний позивач. При цьому для застосування відповідальності органів державної влади наявність їхньої провини не є обов'язковою.

Обов'язок уповноваженої посадової особи забезпечити збереження тимчасово вилученого майна передбачено ст. 168 КПК України. Згідно зі статтею 169 КПК України, у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено. Отже, обов'язок належним чином зберігати тимчасово вилучене (арештоване) майно та негайно його повернути після скасування постанови про накладення арешту на майно прямо передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов'язок повернути майно не виконано державою України, у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строк повернення такого майна, у зв'язку з чим є підстави для стягнення з Державного бюджету України завданих позивачеві збитків.

Водночас Верховний Суд порахував, що позивач не довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями органів держави і збитками, які позивач поніс у зв'язку зі сплатою штрафних санкцій контрагенту за неналежне виконання договору поставки. У результаті своїм рішенням Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги та стягнув збитки у зв'язку з втратою майна та упущену вигоду, але відмовився стягувати суму штрафних санкцій, сплачених позивачем контрагенту.

У своєму рішенні Верховний Суд також навів наступні висновки про застосування права. Питання наявності між сторонами делікатних зобов'язань і цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду знаходиться в площині цивільних правовідносин потерпілого й держави, не регулюється нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність або відсутність складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Таким чином, касаційна інстанція підтвердила, що державу в особі органів досудового слідства можна притягнути до матеріальної відповідальності за завдані в кримінальному провадженні збитки не лише на спеціальних, а й на загальних підставах, встановлених цивільним законодавством.

Рекомендуємо в разі вилучення й не повернення вам майна під час слідчих дій, що спричинило за собою його втрату, сміливо звертатися до суду з позовом про відшкодування завданої вам шкоди, адже законодавство і судова практика на вашому боці!

Залишити коментар:

Контакти

Оберіть місто