До питання про повернення судових витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи

Ось і в частині врегулювання питань, пов'язаних із судовими витратами, ми можемо спостерігати тепер практично повну аналогію відповідних статей, що розрізняються від кодексу до кодексу тільки нумерацією. Однак, крім вищезгаданої зручності, нові редакції кодексів приховують у собі й деякі підводні камені, на які цілком може наскочити ведений вами процес.

Так, згідно зі статтями 123 ГПК, 133 ЦПК та 132 КАС відповідно, судові витрати у всіх зазначених процесах складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До останніх, крім іншого, відносяться і витрати, пов'язані з проведенням експертиз.

Відповідно ж до статей 129 ГПК, 141 ЦПК та 139 КАС розмір судових витрат, які сторона сплатила або повинна сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після прийняття рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, маємо наступні вихідні умови. Підприємство у 2016 році (тобто, ще до набрання чинності новою редакцією КАС) оскаржило в адміністративному суді податкові повідомлення-рішення ДФС. У ході процесу судом за клопотанням позивача була призначена судово-економічна експертиза, яка була передплачена позивачем на підставі виставленого експертом рахунку на першу ж вимогу суду з подальшим наданням останньому відповідного платіжного доручення про оплату.

Далі, починаючи із січня 2018 року, процес проходив вже за новою редакцією КАС і в підсумку завершився 26.04.2018 повним задоволенням позову. У ході судових дебатів сторона позивача, виступаючи з заключним словом, повністю підтримала свої позовні вимоги і, крім іншого, просила також суд про відшкодування її судових витрат у частині повернення сплачених сум судового збору та вартості проведення судово-економічної експертизи. Зазначивши при цьому, що підтверджуючі дані витрати й належним чином оформлені документи вже наявні в справі.

Однак суд, виносячи рішення, з незрозумілих причин задовольнив тільки прохання позивача про відшкодування останньому суми судового збору. У силу того, що рішення було практично відразу ж оскаржене відповідачем, і справа пішла в апеляційну інстанцію, питання про відшкодування витрат за проведену експертизу було відкладене до того моменту, як свій остаточний вердикт у справі винесе вже апеляція.

Далі справа майже на півроку «зависла» в Апеляційному суді в силу того, що відповідач, не маючи коштів на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги, регулярно клопотав про продовження строку на усунення даного недоліку, і суд кілька разів йшов йому назустріч. Але, врешті-решт, скарга все-таки була повернута відповідачу аж 28.11.2018 у зв'язку з тим, що судовий збір останнім так і не був оплачений, а у відстрочці такої оплати йому було відмовлено.

Керуючись положеннями статті 252 КАС, позивач заздалегідь (ще 02.10.2018) звернувся до суду першої інстанції з відповідною заявою про прийняття в справі додаткового рішення щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат останнього на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 25 000 грн.

Й ось, 14.12.2018 Одеським окружним адміністративним судом у даній справі № 815/5700/16 було винесено ухвалу, якою вищевказану заяву позивача про прийняття додаткового рішення в частині стягнення витрат на проведення судово-економічної експертизи було... залишено без розгляду.

При цьому, мотивовано дане судове рішення було тим, що в порушення вимог згаданої вище статті 139 КАС позивачем до закінчення судових дебатів у справі нібито не було подано доказів, підтверджують понесені витрати на проведення судово-економічної експертизи, а також не зроблено відповідної заяви про надання таких доказів після прийняття судового рішення.

Тобто виходить так, що суд підійшов до даного питання суто формально-раз у справі немає відповідної заяви, то немає і права на відшкодування витрат за експертизу? А як же заявлене стороною позивача якраз у ході судових дебатів вищезазначене усне клопотання про відшкодування судових витрат, чим воно не влаштувало суд? Тут на думку спадає два варіанти – або воно чомусь залишилося без уваги, або ж, що називається, просто «забулося» в силу майже 8-мимісячного тимчасового розриву між ще квітневим рішенням у справі і вже листопадовим визначенням із питання стягнення витрат за проведення експертизи.

Таким чином доводиться констатувати, що стягнення сум понесених вами судових витрат у частині відшкодування вартості тієї ж проводилася в справі експертизи може натрапити на певні труднощі, якщо ви відступите від жорстко прописаної новим процесуальним законом процедури.

Адже якби в наведеному нами випадку сторона позивача крім усної заяви про відшкодування всіх витрат, включеного в заключне слово під час судових дебатів, ще і продублювала б це своє клопотання аналогічною письмовою заявою, то й ніякої проблеми з поверненням усіх судових витрат, швидше за все, не виникло б. Тепер же позивачеві для можливості звернення до апеляції залишається лише сподіватися на те, що в протоколі судового засідання точно відображено те саме клопотання його представника під час дебатів. В іншому випадку – докази цього можна буде тепер шукати тільки в технічному записі судового засідання, ознайомитися з яким (або ж отримати його копію) треба буде ще додатково відповідно до статті 232 КАС.