Нові правила кредитування

Вимоги даного закону не будуть розповсюджуватись на видачу безвідсоткових позик, а також кредитування, що здійснюється ломбардами та кредитними спілками.

Законом введено поняття кредитного посередника та визначеного обсяг його прав та обов’язків відносно особи, що має намір отримати кредит (Споживача).

Розглянемо більш детально деякі новації, що вводяться даним законом:

Частково врегульовано питання реклами кредитних продуктів.

По — перше законотворцем зобов’язано проводити оцінку кредитоспроможності позичальника та заборонено зазначати в рекламі, що кредит може бути надано без підтвердження кредитоспроможності позичальника, а тому з моменту набрання чинності даного закону рекламні гасла на кшталт «тільки паспорт та код — кредитуйся народ» будуть незаконними.

Також заборонено зазначати в рекламі, що кредит надається під нуль відсотків, та зобов’язано зазначати реальну річну процентну ставку.

Наразі деякі банки та інші фінансові установи рекламуючи свої послуги вводять споживачів в оману зазначаючи нереальні відсоткові ставки «накручуючи» додаткові платежі як супутні послуги та комісії. В результаті чого іноді нуль перетворюється в більш ніж 50 % річних за кредитом. Всім відомо, що господарська діяльність має за мету отримання прибутку, а тому кредитування під 0% є не що іншим ніж обманом споживача.

Нажаль законом не врегульовано більш детальні вимоги до форми подання даної інформації в рекламному продукті, чим на мою думку можуть скористатись рекламодавці подаючи її у такому вигляді чи розмірі, що це залишиться поза сприйняттям більшості аудиторії.

Крім цього в рекламі повинно бути зазначено максимальний строк кредитування та максимальну сума, на яку може бути виданий кредит. Якщо з першим питань не виникає, то з максимальною суму кредиту не зрозуміло як це уявляли законотворці бо сума на яку може бути видано кредит залежить не тільки від цілей кредитування, але й від кредитоспроможності позичальника і забезпеченості кредиту, а отже може значно різнитись.

Законодавчо закріплено поняття реальної річної ставки та витрат за споживчим кредитом.

Всі витрати споживача кредитної послуги, що будуть сплачені на користь кредитодавця і кредитних посередників мусять бути включені до загальних витрат за кредитом і стануть підставою для визначення розміру реальної ставки.

Як і раніше споживачу повинна бути надана інформація про умови кредитування по затвердженій формі до укладення кредитного договору.

Пов’язані з кредитом витрати, що здійснюються на користь третіх осіб (страховиків, нотаріусів, оцінщиків тощо), не включаються до загального розміру витрат та не впливають на розрахунок реальної відсоткової ставки, однак про обов’язковість укладення таких договорів споживач має бути повідомлений письмово перед укладенням договору.

Споживачу надано право вибирати хто буде надавати йому додаткові послуги з переліку тих осіб, що погоджені кредитодавцем, який зобов’язаний затвердити та довести до відома споживача перелік погоджених ним осіб, які можуть надавати супутні послуги у кількості не менш 3 осіб по кожній послузі.

Законом встановлено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит та особливості відповідальності споживача за таким договором.

Раніше сторони договору самостійно визначали черговість погашення вимог, оскільки стаття 534 Цивільного кодексу надавала їм таке право. Цим часто користувались банки зараховуючи суми сплати в першу чергу на погашення штрафних санкцій чим зберігали базу для нарахуванні відсотків та санкції, в результаті чого борг споживача постійно збільшувався.

Тепер законом передбачено, що у першу чергу сплачуються прострочені проценти  та тіло кредиту,  у другу чергу сплачується  решта  сумм по  впроцентам та  тілу кредиту  і тільки  у третю чергу сплачуються сплачується неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.  Оскільки законом передбачено  чітко черговість погашення  сторони не можуть самостійно її змінити.

Також законодавець встановив обмеження щодо розміру штрафних санкцій. Так пеня не може нараховуватись у розмірі більшому ніж подвійна облікова ставка НБУ і не може бути більшою за 15% річних.

Розмір штрафу не обмежений, проте сукупна сума всіх штрафних санкцій (штраф+пеня), що в цілому нараховані за договором, не можуть перевищувати половини суми отриманого кредиту.

Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд заяви про надання кредиту.

Дана норма з’явилась оскільки деякі фінансові інституції «заробляли» на схемі, коли встановлювали плату за розгляд заяви, а потім відмовляли в наданні кредиту на формальних підставах при цьому грошові кошти не підлягали поверненню. На мою думку, дію даної норми доцільно було б розповсюдити не тільки на кредитодавців, але й на кредитних посередників.

Трохи уточнено порядок пред’явлення вимоги про дострокове повне повернення кредиту.

Загальна норма, що міститься в ст. 1050 ЦК України передбачає, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики. Тобто нормами ЦК України не встановлено періоду прострочки, за наявності якої кредитором могла бути пред’явлена така вимога, що використовувалось для зловживання з боку кредиторів.

Тепер законом передбачено, що якщо споживач затримує сплату частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла — щонайменше на три календарні місяці, кредитор має право повернути споживчий кредит у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, якщо таке право передбачено договором. Для цього кредитор повинен у письмовій формі повідомити споживача про таке порушення із зазначенням дій, необхідних для його усунення, та строку, протягом якого вони повинні бути здійснені.

Також законодавець фактично продублював деякі положення ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині втрати чинності вимоги про повне дострокове погашення кредиту. Так споживач може задовольнити вимогу кредитодавця, сплативши зазначені в ній платежі, або ж усунути порушення умов кредитного договору протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла, — протягом 60 календарних днів з дня отримання від кредитора такої вимоги.

Оскільки положеннями закону не передбачено можливості сторін змінити встановлені строки за домовленістю між собою — на мою думку, слід розглядати дані строки для визначення моменту виникнення права на позов, а отже саме після сплину строку встановленого законодавством для виконання вимоги про дострокове повне погашення заборгованості і починає перебіг строк позовної давності за даними вимогами (ч.2 п.5 ст.261 ЦК України).

В цілому закон зібрав в собі норми інших нормативних документів, що регулюють відносини, які виникли при укладенні договорів споживчого кредитування та конкретизував деякі вимоги, однак, нажаль, він не позбавлений і недоліків. Так, для прикладу,  ввівши обов’язок оцінювання кредитоспроможності позичальника, законодавці не передбачили ніякої відповідальності кредитора за те, що підтвердження кредитоспроможності не буде ним отримано, або така перевірка буде проведена ним поверхнево. Тому виконання даної вимоги залишається на совісті кредитодавця.