Процедура визнання військовослужбовця померлим: що потрібно знати родичам зниклих безвісти

В даній статті ми розберемо, коли та в яких випадках можливо оголосити військовослужбовця померлим.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Такими конкретними обставинами може бути, наприклад, те, що був бій, і військовослужбовець з нього не повернувся, або пішов у розвідку і не повернувся тощо.

Варто також вказати, що за загальним правилом, відповідно до ч. 3 ст. 46 Цивільного кодексу України, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це, АЛЕ особа, яка визнається померлою у зв’язку з воєнними діями, може бути визнана такою з дня її вірогідної смерті, а не з того дня, коли рішення суду набуде чинності.

Визнання фізичної особи померлою здійснюється у судовому порядку, який встановлюється Главою 4 ЦПК України, а саме ст. 305-309 (за аналогією визнання фізичної особи безвісно відсутньою).

Для визнання військовослужбовця померлим потрібно звернутися до місцевого загального суду в порядку окремого провадження із заявою про оголошення особи померлою.

Заява про оголошення фізичної особи померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Тобто, як бачимо, підсудність цієї категорії цивільних справ визначена альтернативною.

Так, відповідно до ст. 307 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що в заяві повинно бути зазначено:

• для якої мети необхідно заявникові оголосити фізичну особу померлою;
• обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тобто, у заяві потрібно описати обставини, які дають підстави стверджувати, що військовослужбовець загинув, а також мету для оголошення військовослужбовця померлим.

Також перед безпосереднім зверненням до суду необхідно подбати про докази, які свідчитимуть про те, що військовослужбовця можна вважати загиблим.

Такими доказами можуть бути:

• довідка командира військової частини про те, що військовослужбовець приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі й стримування збройної агресії у складі військової частини;
• акт службового розслідування по факту зникнення військовослужбовця; наказ командира військової частини, за яким військовослужбовець вважається зниклим безвісти;
• сповіщення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що особа зникла безвісти;
• показання свідків.

У Постанові КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 Верховний Суд вказав, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).

Тобто, на відміну від підстави для встановлення факту смерті особи (наявність достовірних доказів, що свідчать про її загибель), підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. До того ж особливістю визнання фізичної особи померлою (фактично припущення про смерть цієї особи) є передбачені законом правові наслідки появи такої особи (ст. 48 ЦК), тоді як встановлення факту смерті фізичної особи таких наслідків не передбачає.

Статтею 47 ЦК України передбачено, що наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до наслідків, які настають у разі смерті особи.

Зокрема, внаслідок оголошення військовослужбовця померлим за рішенням суду відкриється спадщина. Це означатиме те, що родичі зниклого військовослужбовця отримають можливість успадкувати нерухоме та рухоме майно, яке належало військовослужбовцю на праві власності.

Важливим моментом є те, що відповідно до ст. 47 ЦК України, спадкоємці не мають права протягом п’яти років відчужувати нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини після смерті особи, оголошеної померлою.

Крім того, відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору».

Оголошення військовослужбовця померлим надає його родичам право на отримання соціальних виплат, передбачених законодавством. Водночас судова практика показує, що Міністерство оборони України є єдиним державним органом, який у судовому порядку заперечує факт визнання військовослужбовців померлими. Аргументи Міністерства ґрунтуються на частині 2 статті 46 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою лише після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій.

Однак Верховний Суд України в ряді справ стає на бік родичів загиблих військовослужбовців.

Так, в Постанові КЦС ВС від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23 судом було зазначено, що громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина. Оголошення судом громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заяви про оголошення військовослужбовця померлим, Верховний Суд виходив із того, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення особи загиблою під час виконання військового обов`язку по захисту держави України у російсько-українській війні від дня вірогідної смерті. Крім того, Верховний Суд зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, оголошення особи померлою можливе і після спливу шести місяців з дня настання відповідної події. У цій справі апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог частини другої статті 46 ЦК України, вказавши, що шестимісячний строк, передбачений цією нормою, слід обраховувати з моменту настання події, а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави.

Варто зазначити, що частина 2 статті 46 Цивільного кодексу України має спеціальний характер щодо частини 1 цієї статті, оскільки вона стосується оголошення особи померлою саме у зв’язку з воєнними діями або збройним конфліктом. При цьому закон не вимагає пов’язувати оголошення особи померлою з припиненням воєнного стану, що додатково підкреслює можливість розгляду таких справ до закінчення війни.

Тож, визнання військовослужбовця померлим у випадках, коли він зник безвісти під час бойових дій, є правовим інструментом, який дозволяє усунути невизначеність у правовідносинах, зокрема щодо спадкових і соціальних прав його родичів. Однак, застосування цієї процедури потребує ретельного аналізу обставин зникнення та збору належних доказів, які можуть підтвердити факт ймовірної смерті особи. Незважаючи на існуючі правові механізми, практика показує, що кожна справа є індивідуальною і може вимагати глибокого правового обґрунтування, особливо з огляду на позицію Міністерства оборони України. В умовах війни, коли строки й обставини є невизначеними, судовий процес стає основним засобом для вирішення подібних справ, і якісна юридична підтримка відіграє ключову роль у захисті прав та інтересів родичів зниклих військовослужбовців.