Стягнення багаторічних боргів? Так, буває й таке!

Отже, фабула справи така. Користувачі послуг із теплопостачання та гарячого водопостачання фактично споживали їхньої без оплати, починаючи ще з 1996 року. У лютому 2013 року постачальник звернувся до суду з відповідним позовом про погашення заборгованості, що накопичилася за всі минулі роки, але перша інстанція відмовила в його задоволенні, обґрунтувавши свою відмову пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності (при цьому, у межах строку позовної давності відповідачі заборгованості перед позивачем не мали, що на той момент підтверджувалося даними оборотної відомості та квитанціями про оплату послуг теплопостачання).

Здавалося б, чого ж більше? Програш надчисту - по самих, що ні на є, залізобетонних підставах. Але позивач не змирився і все-таки знайшов не менш вагомі доводи для оскарження. Як з'ясувалося пізніше – боржники двічі (в лютому 2007 і лютому 2010 років) вносили грошові кошти на рахунок постачальника в якості оплат як за поточний місяць, так і за минулі місяці (в рахунок погашення боргу).

Й ось уже апеляційна інстанція частково задовольняє позов, аргументуючи своє рішення тим, що у зв'язку зі здійсненням відповідачами вищевказаних оплат строки позовної давності в даному випадку вже теж двічі (у 2007-му і 2010-му році) переривалися в силу положень статті 264 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Таким чином, період відрахування позовної давності тут слід було починати вже з лютого 2007, а потім — з лютого 2010 року. Період же стягнення тут (враховуючи дату звернення з позовом у лютому 2013 року) слід було взагалі рахувати з 01.02.2004 по 01.12.2012.

Відповідачі, не погодившись із такими розрахунками, подали касаційну скаргу, стверджуючи при цьому, що, здійснюючи вищезазначені платежі, вони не погашали наявні заборгованості, а оплачували послуги нібито наперед за наступні місяці.

Однак крапку в цьому багаторічному спорі поставив Верховний Суд.

Касаційна інстанція своєю постановою від 22.01.2019 все ж залишила в силі рішення Апеляційного суду, повністю погодившись із висновками останнього. Крім того, вища судова інстанція, крім іншого, зазначила, що ніяких доказів, які б свідчили про неправильні розрахунки позивача, відповідачами надано не було.

Висновків із даної справи (крім аксіоми про те, що накопичення комунальних боргів не може тривати нескінченно) напрошується як мінімум два.

По-перше, ніколи не допускайте таких помилок, як відповідачі в зазначеній справі. Як мінімум – намагайтеся не здійснювати свої платежі, не вказавши попередньо їхній точний напрямок на конкретні цілі. Інакше зіткнетеся з такою ж ситуацією, коли, здавалося б, уже давно списаний вами в силу закінчення строку позовної давності багаторічний борг раптом стане більш, ніж актуальним.

І по-друге – зберігайте квитанції, платіжки та інші розрахунково-касові документи вже точно більше трьох років. Адже вони, як то кажуть – їсти не просять. А ось довести вашу правоту в спорі з потенційним кредитором завжди допоможуть.