Вимоги до суб'єктів господарської діяльності у сфері охорони праці на виробництвах зі шкідливими та небезпечними умовами праці

Про необхідність реалізації вищезазначених процедур майбутні бізнесмени, найчастіше, тією чи іншою мірою обізнані і представляють, з чим їм доведеться зіткнутися на шляху узаконення себе в якості суб'єкта підприємницької діяльності. Також те чи інше уявлення є в майбутніх бізнесменів і про ліцензування господарської діяльності.

При цьому, зазвичай, далеко не всі майбутні підприємці та засновники юридичних осіб мають хоч якесь уявлення про не менш важливу й набагато об’ємнішу нормативну систему вимог до суб'єктів господарювання - роботодавців, що стосується охорони праці та забезпечення безпеки виробничого процесу. Хоча ігнорування й недотримання приписів закону в даній сфері досить часто тягне за собою серйозні негативні наслідки для суб'єкта господарювання, який їх порушив, які природно виражаються й у позбавленнях майнового характеру.

Базовим нормативно-правовим актом у системі законодавства України, що регулює питання охорони праці є Закон України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України ще 14 жовтня 1992 року.

Даний законодавчий акт містить у собі основоположні вимоги, що висуваються до роботодавців з метою забезпечити всебічну безпеку здійснення трудової функції працівників. Уже на рівні цього закону передбачається поділ усієї сукупності видів господарської діяльності на групи залежно від ступеня шкідливості умов праці та небезпеки здійснення трудової функції. Також Закон передбачає заборону на використання праці жінок і неповнолітніх на конкретних, закріплених відповідними постановами Міністерства охорони здоров'я видах робіт. Також на рівні закону питання забезпечення безпеки праці регулюються й Кодексом законів про працю України.

Крім згаданих законів правове регулювання в даній сфері суспільних відносин здійснюється цілим рядом підзаконних нормативно-правових актів.

Одним із таких актів, що встановлюють важливі вимоги в питаннях легалізації господарської діяльності, є постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки».

У цій постанові визначається, що при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з наявністю на виробництві відповідного ступеня прояву шкідливих і небезпечних факторів та / або перевищення на виробництві передбачених у законі для констатації небезпеки виробництва обсягів небезпечних речовин, суб'єкту такої діяльності необхідно оформити ряд документів.

Зокрема, Постановою передбачено, що суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт або який збирається розпочати будівництво такого об'єкта, організовує проведення його ідентифікації шляхом складання повідомлення про результати ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки за формою ОПО-1 та направлення його у двотижневий строк відповідним територіальним органам Держпраці, ДСНС, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держархбудінспекції, а також відповідної місцевої держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради.

У разі визнання потенційно небезпечного об'єкта об'єктом підвищеної небезпеки суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один такий об'єкт підвищеної небезпеки, організовує розроблення та складання декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки. Декларація безпеки складається за формою, затвердженою вищевказаною Постановою на основі дослідження підприємством ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій, пов'язаних з експлуатацією цих об'єктів.

Починаючи свою господарську діяльність в описаних вище сферах, суб'єкт господарювання повинен пам'ятати і враховувати вимоги зазначених актів законодавства та належним чином оформляти всю необхідну документацію.