Закон про відновлення кредитування, що затикає «дірки» для банкірів, набув чинності

Незважаючи на невинну назву закону, що стосується відновлення кредитування, насправді, цим законом банкіри пролобіювали законодавчі норми, якими їм необхідно закрити «дірки», у тому числі висвітлені правовими позиціями Верховного Суду, винесеними на користь позичальників.

Отже, почнемо.

1. Насамперед, напевно, найголовніше, на що варто звернути увагу, і що заховано в кінці закону в п.2 «Перехідних положень» це те, що законодавець поширив дію цього закону на обставини, які виникли до набрання ним чинності. Даний момент дуже важливий, особливо в частині строків припинення поручительств і т. ін., про що ми будемо писати далі.

Правда, слід зазначити, що дія Закону поширюється на «...відносини, які виникли до введення його в дію і продовжують існувати після введення його в дію, крім ч.4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», яка застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.»

Таким чином, якщо з урахуванням законодавства, що діє до введення цього закону в дію певні відносини, наприклад, порука, уже припинилося в силу закону (у разі пропуску 6-місячного строку на пред'явлення позову, як один із варіантів), то положення цього закону не повинні застосовуватися, і кредитор (банк) не має права посилатися на даний закон.

2. Дуже часто для ухилення від сплати кредиту використовувалася схема банкрутства (ліквідації) юридичної особи позичальника, внаслідок чого зобов'язання за кредитом вважалося припиненим, і поручителі або заставодержателі могли уникнути виконання зобов'язань за кредитом. Аналогічна ситуація стосувалася і фізичних осіб-позичальників у разі їхньої смерті./li>

Цим законом ст. 543 ЦК України було змінено та доповнено частиною 5, яка свідчить про те, що ліквідація солідарного боржника – юридичної особи або смерть фізичної особи не припиняють зобов'язань інших солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, в описаних вище випадках на законодавчому рівні закріплено відсутність припинення зобов'язань у солідарних боржників (поручителів).

3. ВСУ за останні роки фінансової кризи сформував ряд обґрунтованих правових позицій, у тому числі про те, що, якщо кілька осіб (фізичних або юридичних) поручилися за одного позичальника на підставі різних договорів поруки, вони не несуть солідарної відповідальності між собою (між поручителями). У такому випадку кожен поручитель несе солідарну відповідальність тільки з основним боржником.

Цим законом внесено зміни до ч.3 ст. 554 ЦК України, яка в новій редакції свідчить про те, що особи, які за одним або декількома договорами поруки поручилися перед кредитором є солідарними відповідачами.

4. Як показала судова практика в кредитних спорах, поручителі були найслабшою ланкою, і саме поручителів вдавалося найчастіше вивести з-під кредитної кабали. Верховним Судом було висловлено ряд позицій про те, що порука припиняється після 6 місяців із дня пред'явлення вимоги про дострокове погашення, або в разі збільшення відповідальності поручителя після зміни кредитного договору і т. ін. З метою усунення цих негативних наслідків для банків цей закон дуже сильно посилив положення в частині поруки:

Так, ст. 559 ЦК України в новій редакції тепер свідчить про те, що порука не припиняється в разі змін основного зобов'язання без згоди поручителя навіть у бік збільшення відповідальності. Просто поручитель тепер буде відповідати в обсязі, який існував до внесення змін. Також, тепер порука не припиняється в разі зміни боржника, якщо поручитель не погодився відповідати за нього в договорі поруки або в договорі про переведення боргу. Тобто. банки будуть заздалегідь включати в договір поруки умови про те, що поручитель згоден відповідати по кредиту в будь-яких випадках.

Ну й найжорсткіше, це збільшення строків припинення поруки. Якщо раніше воно припинялося через 6 місяців після настання строку виконання основного зобов'язання (у разі не пред'явлення позову до суду) або через 1 рік після укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання Не встановлено, то тепер порука припиняється – через 3 роки після настання строку виконання зобов'язання, у разі не пред'явлення позову до поручителя. А в разі відсутності встановленого строку виконання основного зобов'язання, порука припинитися теж через 3 роки, але після укладення договору поруки.

Крім того, статтю 559 ЦКУ доповнено новою частиною, якою законодавець додатково визначив, що ліквідація боржника юридичної особи – не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного реєстру юросіб та ФОП запису про припинення боржника (фактично закінчення процедури ліквідації) – кредитор звернувся з позовом до поручителя у зв'язку з порушенням таким боржником зобов'язань.

5. Статтю 593 ЦКУ «припинення права застави» тепер доповнено частиною четвертою, якою «про всяк випадок» закріплено, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника юрособи – не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем, якщо заставодержатель до ліквідації боржника реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом пред'явлення позову або пред'явлення вимоги.

Залишається неясним при такій редакції статті питання, що якщо юридично законодавець визнає, що основне зобов'язання припинено, але застава в даному випадку продовжує діяти, то, що він повинен забезпечувати? Ключовим моментом тут є те, що навіть якщо банк не зможе звернути стягнення на майно, то іпотека все одно не припинитися, і буде висіти в реєстрі вічно, змушуючи власника майна йти й домовлятися з банком, або погашати зобов'язання позичальника.

6. Піддалася коригуванню і ст.1281 ЦК України, що регламентує обов'язок спадкоємців сповіщати кредитора про відкриття спадщини та строки пред'явлення вимоги кредитором до спадкоємця. Так, тепер спадкоємці зобов'язані сповістити кредитора про відкриття спадщини не тільки в разі, коли їм відомо про його борги, але і, якщо успадковане майно обтяжене правами третіх осіб. Наслідки невиконання такого зобов'язання викладені фактично в ч.3 цієї статті, і виражаються в тому, що якщо кредитор не знав про відкриття спадщини, то строк для пред'явлення його вимог до спадкоємців встановлюється в 6 місяців, коли він дізнався або міг дізнатися про прийняття спадщини або про отримання свідоцтва про право на спадщину.

Ну і далі по строках. Якщо раніше кредитор повинен був звернутися з вимогами до спадкоємців протягом 6 місяців з моменту, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, або якщо він не знав (і не міг знати), то не пізніше 1 року після настання строку виконання зобов'язання, то тепер усе змінилося на користь кредитора.

Тепер кредитор пред'являє вимоги до конкретного спадкоємця, який прийняв спадщину й строк для пред'явлення – 6 місяців з дня отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Тобто, якщо спадкоємець не отримував свідоцтво про право на спадщину, то і терміни для пред'явлення вимог кредитором – не пройшли, незалежно від того, що дата відкриття спадщини відбулася давним-давно! Ну, а якщо кредитор не знав ні, то, що про відкриття, а саме про прийняття спадщини – то, як говорилося вище, строки в нього практично незліченні і без будь-яких припинень.