Чи можна оскаржити заповіт в Україні: законні підстави

Хто може подати позов на оскарження заповіту?

Визнається заповіт недійсним лише за рішенням суду за позовною заявою особи, права та інтереси якої порушено заповітом.

Такими особами можуть бути:

• спадкоємці з обов’язковою часткою у спадщині (до них відносяться малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки). Такі особи спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом;
• спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно;
• спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів);
• особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Які є законні підстави для оскарження заповіту?

Підставами визнання недійсним заповіту є:

1. Складання заповіту особою, яка не мала на це права або недієздатною особою.
2. Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.
3. При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Розглянемо кожну з підстав визнання заповіту недійсним в Україні окремо.

Складання заповіту особою, яка не мала на це права або недієздатною особою

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так як право на заповіт реалізується особисто, то вчинення заповіту через представника не допускається.

Проте, бувають такі випадки коли заповідач не може власноруч підписати заповіт в силу фізичних вад, хвороби або з будь-яких інших причин. В цьому випадку нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, після чого заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та за його дорученням підписаний іншою фізичною особою. При цьому, посвідчення заповіту обов’язково має відбуватись не менш як при двох свідках. У разі навіть якщо всі формальності при складанні такого заповіту були витримані, це ще не означає, що його не можна визнати недійсним.

Приклад із судової практики

При розгляді цивільної справи № 1329/3978/12 Верховний Суд встановив, що спадкодавець склав заповіт, який був підписаний іншою особою у присутності свідків через фізичні вади заповідача. Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом. За заповітом після смерті заповідача квартира, що належала йому перейшла у власність особи, яка не була відома близьким родичам спадкодавця. Після смерті спадкодавця його син звернувся до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним. В ході розгляду справи син довів, що його батько під час підписання заповіту не мав жодних фізичних вад, що перешкоджають його самообслуговуванню, а саме: відсутності кінцівок, інших вад опорно-рухового апарату, зору, слуху, інтелекту, порушення мови тощо. Батько не звертався до медичних установ за допомогою з приводу переломів чи вивихів руки, а також до кардіолога чи терапевта.

Навпаки, в цей період часу спадкодавець власноруч у відділенні поштового зв`язку підписував квитанції та чеки по сплаті відповідних житлово-комунальних послуг. З огляду на вказані обставини суд визнав заповіт недійсним (Постанова Верховного Суду від 04 лютого 2020 року, провадження № 61-38461св18).

Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення

За загальним правилом заповіт має бути складений у письмовій формі та завірений у нотаріуса або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. При цьому, має значення й порядок посвідчення заповіту. З цього приводу навіть Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України.

Приклад із судової практики

Чоловік позивачки залишив заповіт, згідно з яким заповів відповідачці квартиру, а позивачці – все інше майно. Після заведення спадкової справи позивачці стало відомо про існування ще одного заповіту, згідно з яким чоловік заповів усе своє майно відповідачці. Позивачка звернулася до суду, вважаючи, що другий заповіт є нікчемним, оскільки його було посвідчено нотаріусом за межами його нотаріального округу. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, суд зазначив, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законом.

Отже, спірний заповіт складений із порушенням вимог законодавства щодо порядку його посвідчення, що має наслідком нікчемність цього заповіту. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення суду, відступила від зазначеного висновку ВСУ з огляду на таке. Положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, як посвідчення нотаріусом заповіту не в межах свого нотаріального округу, а визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала набути цього права, то правомірно очікувала цього.

Разом із тим Велика Палата ВС зауважила, що вчинення нотаріусом нотаріальних дій поза межами його нотаріального округу може бути підставою для притягнення його до передбаченої законом відповідальності, але не тягне за собою нікчемності заповіту, посвідченого з таким порушенням.

Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення нотаріусом законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов’язані бути обізнаними з нотаріальним процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов’язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №522/9893/17, провадження № 14-173цс20).

При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто заповіт складено особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Така підстава поширюються і на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Таким чином, наявність підстав для визнання заповіту недійсним залежить від встановлення факту про те, що спадкодавець на час його укладення не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Для встановлення такого факту суд відповідно до ст. 105 ЦПК України зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін.

Встановивши на підставі висновку експерта, що в момент складання оспорюваного заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд визнає недійсним заповіт. (Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2021 року по справі №755/10817/16-ц, провадження №61-9261св21).

У разі вчинення правочину під впливом насильства, формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).