Добровільний та судовий порядок поділу майна подружжя

Чинним законодавством України встановлено декілька способів поділу майна подружжя. Так, поділ майна може відбуватися як в добровільному порядку, за взаємною згодою подружжя, так і в судовому порядку, якщо наявний спір між сторонами щодо належного їм майна. Подружжя може поділити майно перебуваючи у шлюбі, під час розірвання шлюбу або після розлучення. Більш того, правовий статус спільного майна можна визначити ще до моменту його набуття шляхом укладання шлюбного договору.

Розподіл майна подружжя у добровільному порядку

Добровільний порядок поділу майна подружжя застосовується у випадку, якщо чоловік та дружина дійшли взаємної згоди щодо поділу спільного майна. Тобто, подружжям було визначено яким чином між ними розподіляються частки у спільному майні та узгоджено можливі грошові компенсації при поділі.

Статтею 69 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) встановлено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Такий поділ може відбуватися за взаємною згодою чоловіка та дружини. При цьому законодавцем зазначено, що таке право існує незалежно від того чи розірваний шлюб, чи ні.

Положення статті 64 СКУ дозволяють подружжю укладати між собою усі договори, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відтак, основним способом поділу майна подружжя за взаємного згодою є укладання відповідного договору. Чинним законодавством України передбачено три договори, якими можна поділити спільне майно подружжя: договір про поділ майна подружжя, договір про виділ майна зі спільної власності подружжя та шлюбний договір.

Договір про поділ майна подружжя

Такий договір являє собою домовленістю між чоловіком та дружиною про порядок та умови розподілу рухомого та нерухомого майна, корпоративних прав, грошових активів, цінностей, якими вони володіють на праві спільної сумісної власності. Після укладання договору спільна власність припиняється, а майно переходить у приватну власність відповідно до умов договору.

Особливостями даного договору є те, що він може бути укладений як під час існування шлюбу, так і після його розірвання. Окрім цього, договір дозволяє відступити від засад рівності часток подружжя та на свій розсуд визначити частки або певне майно, що буде передаватися чоловіку або дружині. Тобто подружжя має право поділити своє майно в будь-яких частинах. У такому договорі також може бути визначена грошова компенсація, яку один з подружжя має сплатити іншому в обмін на частину майна.

Чинне законодавство майже не регулює порядок та умови укладання договору про поділ майна подружжя, тому керуватися необхідно загальними положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до Цивільного кодексу, істотною умовою договору є його предмет. Таким чином, при укладанні договору про поділ майна подружжя необхідно визначити його предмет, тобто обсяг спільного майна, яке перейде у власність кожного з подружжя. Важливим є те, що майно, яке не зазначене в договорі або набуте після його укладення, залишається у спільній сумісній власності подружжя та ділиться на загальних підставах.

Окрім того, хоча законом не визначено інших істотних умов, рекомендуємо у договорі врегулювати всі можливі дрібниці та спірні питання, наприклад, грошову компенсацію та порядок її виплати, строки фактичної передачі майна тощо.

В залежності від предмета договору про поділ майна подружжя, відрізняється і його форма. Так, статтею 69 СКУ встановлено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Таким чином, у разі якщо предметом договору про поділ майна подружжя є нерухоме майно, такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. На обов’язковості такої вимоги наголошує і Верховний Суд зазначаючи, що факт поділу спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмові формі (Постанови від 19.02.2020 р. у справі № 266/5267/18, від 20.06.2018 р. у справі № 640/13903/16-ц). У випадку ж поділу рухомого майна, договір може бути укладений в простій письмовій формі, проте, як показує практика, досить часто такі договори теж нотаріально посвідчуються.

Договір про виділ майна зі спільної власності подружжя досить схожий на договір про поділ майна подружжя та регулюється тими самим нормами законодавства. Відмінність полягає у тому, що предметом даного договору є один конкретний об’єкт нерухомості (квартира, будинок, нежитлове приміщення тощо). Тобто, договір про виділ майна зі спільної власності подружжя має бути укладений, якщо один з подружжя бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості на особисту приватну власність. При цьому, для укладання такого договору необхідна згода іншого з подружжя. Слід пам’ятати, що предметом такого договору є нерухоме майно, а тому він також підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Шлюбний договір

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки, в тому числі і як батьків. Шлюбному договору присвячена глава десята Сімейного кодексу України.

Шлюбний договір може укладатися між подружжям або між особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу. Такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Шлюбний договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу, якщо він був укладений нареченими або у день нотаріального посвідчення, якщо він був укладений між подружжям.

На відміну від договору про поділ майна подружжя, шлюбний договір регулює більш великий обсяг майнових прав і обов’язків чоловіка та дружини. Шлюбним договором може бути встановлений правовий режим майна, яке передано на спільні потреби сім’ї та подарованого майна, порядок користування майном, утримання одного з подружжя у разі непрацездатності, порядок та розміри виплати аліментів, право на утримання одного з подружжя тощо. Подружжям може бути визначено правовий режим майна, яке може набуватися у шлюбі в майбутньому.

Статтею 97 СКУ передбачено право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу презумпції спільності майна подружжя і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Також може бути встановлений порядок поділу майна у разі розлучення. Загалом, сторони шлюбного договору можуть включити до нього будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Проте, слід враховувати певні застереження, які встановлені законодавцем. Так шлюбним договором не може бути передбачено регулювання особистих відносин між чоловіком та дружиною, а також їх дітьми. Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, встановлених законом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Окремо слід розглянути ч. 5 ст. 93 СК відповідно до якої, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Таким чином, якщо наречений або наречена бажає передати нерухоме майно у зв’язку із реєстрацією шлюбу або один з подружжя, який є номінальним власником майна хоче передати майно у власність іншого, така передача неможлива, оскільки вона підлягає державній реєстрації, а це прямо заборонено законом. Такі дії мають бути оформлені іншими правочинами, наприклад даруванням або купівлею-продажом. Така позиція підтверджується і судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі № 6-230цс14 та ухвалою Верховного суду від 22.02.2017 у справі № 758/4906/15-ц.

Підсумовуючи добровільний порядок поділу майна подружжя, можемо дійти до таких висновків. Вибір подружжям способу розподілу майна залежить від кінцевої мети такого поділу. Якщо на меті стоїть розподіл наявного у подружжя майна, без визначення правового режиму існуючих або майбутніх майнових прав та обов’язків, доцільно розглянути договір про поділ майна подружжя. Якщо ж подружжя бажає врегулювати наявні та майбутні майнові права та обов’язки в цілому та передбачити спеціальне регулювання окремих відносин, необхідно укладати шлюбний договір.

Поділ майна подружжя в судовому порядку

Якщо подружжя не може самостійно, визначити порядок розподілу, розмір часток спільного майна або щодо майна наявний спір, необхідно звертатися до суду.

Статтею 70 СКУ передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На практиці ж, виникає безліч спорів, у яких сторони не погоджуються із рівністю часток, бажають збільшити свою частку у спільному майні, або взагалі визнати його особистою приватною власністю. Проте, слід пам’ятати, що звертатися з такими позовами необхідно за наявності вагомих підстав, передбачених законом.

Так, наприклад статтею 70 СКУ встановлено право суду відступити від засади рівності часток та збільшити частку одного з подружжя якщо інший із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Також підставою для збільшення частки майна дружини, чоловіка є проживання з нею, ним дітей, а також непрацездатних повнолітніх сина, дочки, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього розвитку. Неналежне виконання одним із подружжя батьківських обов’язків та неналежне матеріальне забезпечення сім’ї також є підставою для збільшення частки іншого (Постанови Верховного суду від 05.12.2018 року по справі № 456/828/17, від 16.12.2019 року по справі № 308/4390/18).

Ще одним способом уберегти майно від поділу є позов про визнання майна особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СКУ. Цікавим є те, що в такий спосіб можна визнати майно особистою власністю, навіть якщо воно було набуто у шлюбі, проте за особисті кошти, за договором дарування або в порядку спадкування. Верховним Судом у Постанові від 22.01.2020 року по справі № 711/2302/18 зазначено, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Проте слід пам’ятати що спростування презумпції спільності майна подружжя досить складна процедура, яка потребує доведення. Верховним Судом наголошено, що факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (Постанови ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, від 22.01.2020 року по справі № 711/2302/18, від 24.05.2017 року по справі № 6-843цс17). За таких обставин, необхідно надати суду беззаперечні докази того, що спільне майно належить вам особисто або ваша частка має бути збільшена.

Окремо слід наголосити на позовній давності при поділі майна подружжя. Сімейним кодексом встановлено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. Тобто якщо подружжя фактично не проживає разом та не веде спільного господарства, проте шлюб між ними не розірвано, позовна давність не застосовується. У випадку ж поділу майна після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому, позовна давність буде обчислюватися не з дня розірвання шлюбу, а з дня, коли один із колишнього подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Верховний Суд у Постанові від 28.12.2020 року по справі № 345/2962/14 зазначає, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Таким чином, позовну заяву про поділ майна подружжя можна подати у будь-який момент, навіть після розірвання шлюбу, але не пізніше трьох років після виявлення того, що ваше право порушено.

Отже, поділ майна подружжя є досить складним та багатостороннім питанням, як у теорії права, так і на практиці. Звісно, найкращий спосіб врегулювати спір – домовитись та поділити майно самостійно. Поділ майна у договорі дозволяє вам не звертатися до суду та заощадити багато коштів та часу, які були б витрачені у суді. Проте, кожен кейс є суто індивідуальним, а тому потребує особливого підходу. Існують ситуації, коли право власності одного з подружжя дійсно порушено, а тому звернення до суду необхідне. Саме тому, перед зверненням до нотаріусу чи суду рекомендуємо обговорити всі нюанси із адвокатом.