Можливість визнання фізичної особи банкрутом як новела законодавства

До прийняття Кодексу з процедур банкрутства, можливість стати банкрутом мали лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці, однак наразі стан справ змінився. Загалом, процедура визнання банкрутом фізичної особи подібна до процедури банкрутства юридичної особи, але з певними особливостями.

Характерною ознакою провадження в даній категорій справ є те, що кредитор не має права подати заяву про визнання фізичної особи – банкрутом і таким чином ініціювати процедуру банкрутства. Тобто, саме фізична особа-боржник повинна подати заяву про свою неплатоспроможність. Це означає, що фактично дана процедура є добровільною для боржника. Крім того, фізична особа — боржник за Кодексом не зобов’язана подавати заяву про банкрутство, на відміну від юридичної особи, а тому це її добра воля.

Однак треба мати на увазі, що відповідно до статті 118 Кодексу з процедур банкрутства, з процедур банкрутства, господарський суд має право за вмотивованим клопотанням сторін у справі про неплатоспроможність чи за своєю ініціативою вжити заходів для забезпечення вимог кредиторів. До заходів для забезпечення вимог кредиторів належать, зокрема: заборона боржнику укладати правочини (договори); зобов’язання боржника передати майно, інші цінності на зберігання третім особам; вчинення або утримання від вчинення певних дій; заборона боржнику розпоряджатися його нерухомим майном та цінними паперами; накладення арешту на конкретне майно боржника; інші заходи для збереження майна боржника; заборона виїзду боржника за кордон.

Під час подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, фізична особа повинна дотриматися ряду умов, які поставлені законодавцем:

• прострочений борг становить більше, ніж 30 мінімальних зарплат;
• боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі в розмірі більше, ніж 50 % місячних платежів;
• винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;
• існують інші обставини, які підтверджують неможливість виконувати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі.

Після відкриття провадження в справі вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів. Ухвала про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій стосовно боржника. Наслідки введення мораторію для фізичної особи подібні до наслідків, передбачених для юридичної особи: зупинення виконання грошових зобов’язань, зупинення виконання за виконавчими документами, зупинення нарахування штрафних санкцій та ін.

Для відновлення платоспроможності боржника може бути затверджений план реструктуризації боргів, який передбачатиме ряд заходів, встановлених Кодексом. Якщо план реструктуризації не був схвалений або був схвалений, але не був виконаний, то боржник визнається банкрутом і відкривається процедура погашення боргів боржника.

Варто зазначити, що запроваджена новим законодавством процедура неплатоспроможності фізичної особи надає такому боржнику змогу запропонувати власні варіанти реструктуризації та списання наявної заборгованості. Однак, не підлягають реструктуризації борги боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та щодо сплати інших обов’язкових платежів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 6 статті 124 Кодексу з процедур банкрутства, строк виконання плану реструктуризації боргів боржника в справі про неплатоспроможність не може перевищувати п’ять років. Тобто, протягом п’яти років після банкрутства таким фізичним особам заборонено повторно ініціювати банкрутство.

Безперечно необхідно визнати те, що реструктуризація має свої переваги. Вона може свідчити про можливість для боржника розрахуватися з більшістю вимог із боку кредиторів, а також списати частину боргів та розстрочити залишок. Якщо в боржника боргів більше, ніж активів, то відбудеться розпродаж таких активів, і виручені кошти будуть розподілені між кредиторами. Розподіл буде пропорційним, що визначить суд та арбітражний керуючий

Банкрутство фізичної особи, відповідно до актуального законодавства, можливе лише для добросовісних боржників. На відміну від процедури банкрутства юридичної особи, яка може завершитися або відновленням платоспроможності (погашенням боргів), або ліквідацією юридичної особи (у разі недостатності майна для погашення боргів), провадження у справі щодо фізичної особи може бути закрите, якщо боржник приховав майно або повідомив про нього недостовірну інформацію, або якщо боржник притягнутий до відповідальності за неправомірні дії, пов’язані з неплатоспроможністю. Відтак, процедура банкрутства фізичної особи, яка надає такій особі можливість списати борги (звільнитися від боргів), буде мати дещо інший сценарій, ніж загальна процедура банкрутства юридичних осіб.

Дискусійним є питання, чиї інтереси, боржника чи кредитора, першочергово захищає Кодекс з процедур банкрутства. У тому випадку, коли законодавець наділяє правом лише боржнику подати заяву про відкриття провадження у справі, то боржник може досягти своєї цілі, тобто списати борги. Також необхідно наголосити на тому, що супроводження процедури банкрутства потребує певних витрат від боржника. Звісно, законодавець намагався збалансувати права кредиторів і надав їм та арбітражному керуючому право оспорити правочини вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство чи за 3 роки до цього.

Важливим аспектом є обмеження територіальної дії процедури банкрутства, адже в інтересах недобросовісного боржника вигідно приховати майно за кордоном, а в Україні показати відсутність активів і досягти списання боргів. У даному випадку одним із ключових моментів для кредитора у процедурі банкрутства є пошук майна боржника-фізичної особи в інших юрисдикціях і, відповідно, отримання відповідних доказів наявності такого майна для використання в процедурі банкрутства в Україні.

Виходячи з цього, можна припустити, що процедура банкрутства фізичних осіб буде вигідна особам, які офіційно не мають активів в Україні, але мають значні борги в Україні й активи за кордоном. Для таких осіб добровільне банкрутство може стати способом списання українських боргів та збереження майна, яке перебуває за кордоном.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене, можна визначити в загальному вигляді процес визнання фізичної особи банкрутом:

1. Звернення боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, надання відповідних доказів як додатки. Суд перевіряє подані із заявою документи й додатково сам проводить оцінювання майна боржника. Так суд перевіряє, чи дійсно боржник знаходиться в скрутному матеріальному становищі, чи він спеціально ухиляється від повернення боргів, проводячи фінансові операції нечесними способами.
2. Після відкриття провадження, відбувається припинення нарахування штрафних санкцій та відсотків за зобов’язаннями боржника і вводиться мораторій (заборона) на задоволення вимог кредиторів. Від цього моменту суд знімає арешт із майна боржника, але ухвалює рішення про заборону боржнику самостійно продавати майно
3. Призначення судом арбітражного керуючого, який управляє майном боржника і взаємодіє з кредиторами.
4. Кредитори, арбітражний керуючий і боржник розробляють план реструктуризації боргів.

Після цього є дві моделі розвитку подій:

• У тому випадку, коли план реструктуризації не буде погодженим кредиторами або боржником, суд на підставі згоди кредиторів ухвалює рішення про визнання боржника банкрутом і вводить на 120 днів процедуру погашення боргів. В порядку цієї процедури продають майно, яке залишилося в боржника. І, якщо навіть цього не вистачить на погашення всіх боргів, вимоги кредиторів вважатимуть погашеними. За результатами цієї процедури суд ухвалює рішення про звільнення боржника від боргів – усі непогашені борги «списують».
• Після того, як кредитор і боржник погодять план, суд може його затвердити. Після затвердження боржник зобов’язаний повертати борги згідно з планом. Строк виконання плану не повинен перевищувати п’яти років, проте його може продовжити суд.

Загалом, прийняття Кодексу з питань банкрутства високо оцінюється фахівцями, які відзначають його сучасний підхід до процедури банкрутства, забезпечення прозорості процедур та захист інтересів сторін. Але дійсну ефективність Кодексу, зокрема визнання фізичної особи банкрутом, продемонструє напрацьована судова практика з цього питання. Автори Кодексу ж розраховують, що особа після звільнення від боргових кайданів почне повноцінно реалізовувати свій трудовий потенціал та повернеться до активного соціального життя. Отже, держава отримає додаткову економічну одиницю: працівника, споживача та платника податків.