Поділ прибутку від бізнесу між подружжям: головні аспекти

Життєві драми йдуть без репетицій, а тому навіть при щасливому шлюбі варіант розлучення можливий. І тоді ще вчорашні партнери часто стають по різні сторони барикад та починають запеклі «бої без правил» за спільних дітей та майно, набуте у шлюбі.

Ющенко Олексій Петрович

керівник корпоративної практики, адвокат

Як правильно «поділити» сімейний бізнес? Чи можна вимагати компенсації частини вкладених коштів до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю? На ці та інші питання далі коротко в статті.

Основним критерієм під час поділу майна подружжя є необхідність встановлення режиму майна, тобто чи відноситься майно до «приватної власності одного з подружжя» чи це майно – «спільне майно подружжя». Єдиними правилами для поділу майна, у тому числі і прибутку від бізнесу є:

  1. час набуття такого майна;
  2. кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
  3. мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Якщо з першими двома критеріями все зрозуміло, то з питанням мети придбання майна можуть виникати певні труднощі, адже вказаний критерій достатньо розмитий та потребує деталізації. Стаття 57 СК України вказує, що майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, коли:

  1. майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  2. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  3. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
  4. житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
  5. земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Також особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Тобто, якщо певна річ використовується одним із подружжя особисто, до прикладу – для здійснення професійної діяльності, то можливо встановити, що ця річ є особистою власністю одного з подружжя. Складнішим є питання поділу доходів від підприємницької діяльності чи бізнесу.

Питання щодо частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю

Відповідно до ст. 57 СКУ майно, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, є особистою приватною власністю дружини/чоловіка. Відтак, на підставі вказаної презумпції виникає ряд теоретичних та практичних питань, зокрема: чи належатиме другому з подружжя право на компенсацію вартості частини коштів, що були внесені до статутного капіталу підприємства?

Слід одразу зазначити, що судова практика, визначає право участі у ТОВ як особисте немайнове право. Водночас, увійти до складу ТОВ другий із подружжя може лише за згоди інших учасників, а тому він може претендувати лише на частку доходу, а не на частку в статутному капіталі ТОВ.

У Постанові від 08 травня 2019 року в справі № 683/886/16-ц Верховний Суд зазначив, що вклади, внесені під час перебування в шлюбі одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об’єкт — право вимоги на виплату частини вартості частки учасника в статутному капіталі товариства. Вартість такої частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. При чому, вартість такої частки повинна бути встановлена на час вирішення питання про її поділ. У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі № 6-61ЦС13, висловлені позиції, які зводяться до того, що в разі, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, то той із подружжя, який не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Однак у більшості випадків даний шлях веде в глухий кут. Зважаючи на можливість маніпулювати з боку ТОВ своїми доходами та неприйняття учасниками рішення про розподіл прибутку інший з подружжя може так і не дочекатися своєї долі доходу від такого бізнесу. Виходом із цього може стати пред’явлення вимоги щодо компенсації частини спільних коштів чи майна витрачених одним із подружжя на формування статутного капіталу. Судова практика з цього питання, на жаль, не є однозначною, але можна все-таки визначити деякі критерії, за наявності яких можна розраховувати на задоволення подібних вимог:

  1. Витрата спільного майна на формування статутного капіталу відбулася без згоди іншого з подружжя;
  2. Відсутність подальшої мовчазної згоди особи, що претендує на компенсацію на таку витрату (наприклад, при подальшому використанні дивідендів в інтересах сім’ї);
  3. Обґрунтовані доводи про можливість ухилення другого з подружжя від розподілення прибутку та відсутність в особи, що претендує на компенсацію, можливості впливати на прийняття подібного рішення з посиланням на компенсацію, як на більш ефективний спосіб захисту.

Як щодо діяльності фізичної особи-підприємця?

Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дає змогу дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Відповідне положення міститься в Постанові КЦС ВС від 31 квітня 2020 року в справі № 394/1155/14-ц. Однак, треба враховувати положення щодо критерію визначення часу набуття, коштів, за які ці майно було набуте та мети придбання майна. У сукупності цих трьох критеріїв слід говорити про можливість визначення майна, як спільної сумісної власності подружжя, а отже, і його поділу.

Наведені вище кейси дають можливість узагальнити основну тезу: режим спільного майна можна встановити на підставі наступних критеріїв:

  • часу набуття ( у період шлюбних відносин);
  • джерела майна чи коштів, за які це майно було набуте;
  • мети придбання майна та інтересів, у яких воно використовувалось.

Водночас обов’язок доказування в суді цих трьох аспектів покладається на особу, яка висловлює вимоги щодо стягнення таких доходів.

Контакти

Оберіть місто