Щодо конкретизації виконавчих документів в ухвалі про закриття провадження у банкрутстві фізичних осіб

Серед юридичної спільноти точаться дискусії стосовно правомірності конкретизації виконавчих документів в ухвалі суду про закриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи у випадку відновлення її платоспроможності.

З цього питання відсутня обов’язкова для врахування судами практика Верховного Суду, а законодавче регулювання дає простір для неоднозначних трактувань та різних бачень серед правників.

Частина 4 статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства говорить нам про те, що у випадках, передбачених пунктами 5-8 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Кодекс України з процедур банкрутства визначає конкурсних кредиторів як кредиторів за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Втрата «виконуваності» виконавчими документами при відновленні платоспроможності боржника є правовим наслідком проведеної процедури, який виникає в силу закону. Відтак, конкретизація таких виконавчих документів не може сама по собі свідчити про порушення прав стягувача, ані в матеріальному, ані в процесуальному аспекті.

Застосування визначених законом наслідків як відкриття, так і закриття процедури банкрутства може спричинити вплив на права та інтереси необмеженого кола осіб. Однак настання таких наслідків не може тлумачитися судом як порушення прав та інтересів інших осіб, зокрема, в процесуальному аспекті.

З цього приводу Верховний Суд у Постанові від 25.06.2024 р. у справі № 910/12482/23 висловив наступний правовий висновок:

«52. Колегія суддів звертає увагу, що в силу встановленого законом правового регулювання процедур банкрутства, прийняття судом рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника може спричинити вплив на права та інтереси необмеженого кола осіб (наприклад, учасників/власника боржника, працівників боржника, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банківських установ, контрагентів боржника у господарських/цивільних відносинах тощо).

52.1. Разом з тим, настання таких наслідків прямо встановлене законом і не може тлумачитися судом як порушення прав та інтересів інших осіб (в процесуальному аспекті), а, відтак, як підстава для звернення до суду, у інший спосіб, ніж прямо передбачений КУзПБ, з метою захисту порушених вимог та інтересів кожного, чиїх прав та інтересів відкриття провадження у справі про банкрутство може стосуватися. Тобто, наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство слід в першу чергу тлумачити не як порушення, а як встановлені законом обмеження прав та інтересів відповідних осіб. Водночас, набуття такими особами статусу учасника (сторони) провадження у справі про банкрутство навпаки надає додаткові можливості (інструменти) з метою захисту порушених прав та інтересів.»

Звертаючись із клопотанням про конкретизацію виконавчих документів, боржник не просить суд визнавати вказані виконавчі документи такими, що не підлягають виконанню, оскільки у випадку закриття провадження у справі внаслідок відновлення платоспроможності боржника – вказані виконавчі документи будуть визнані такими в силу закону (ч. 4 ст. 90 КУзПБ).

Вважаємо, що у суду немає необхідності встановлювати будь-які інші обставини (відсутність/наявність виконавчих проваджень, місцезнаходження виконавчих документів, факт виконання і т.д.), окрім наступних, передбачених ч. 4 ст. 90 КУзПБ, умов:

1. вимоги за вказаними виконавчими документами виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство;
2. виконання вимог не забезпечено заставою майна боржника (що підтверджується звітами арбітражного керуючого у даній справі, а також відсутністю повідомлення арбітражного керуючого про наявність майна боржника, яке перебуває у заставі);
3. вказані кредитори не заявились у банкрутство (що підтверджується Ухвалою попереднього засідання у даній справі).

Визначені в Кодексі України з процедур банкрутства вимоги щодо ухвали про закриття провадження у справі покладають на державного виконавця завдання самостійно визначати, чи підпадає конкретний виконавчий документ під наслідки звільнення боржника від боргів.

Це виходить за рамки повноважень державного виконавця, визначених Законом України «Про виконавче провадження», і призводить до правомірної відмови боржнику у знятті накладених обтяжень на майно боржника, виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників та знятті інших обтяжень.

В той час це порушує права боржника та є невиправданим втручанням в майнові права боржника, який за наслідком проведення процедури банкрутства звільнений від боргів.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.

Можливість поновлення порушених прав боржника полягатиме у наступних зверненнях боржника до судів із заявами про визнання конкретних виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню (які вже визнані такими господарським судом в силу закону).

В свою чергу, необхідність звернення боржника після закриття провадження у справі про його неплатоспроможність до судів, які видали виконавчі документи, із заявами про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, суперечить меті Кодексу України з процедур банкрутства - звільнення фізичної особи від боргів внаслідок проведення процедури погашення боргів боржника, тобто меті здійснення правосуддя.

Крім того, це порушує принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим.

Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі N 925/642/19, від 06.04.2021 у справі N 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі N 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі N 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі 908/976/190, від 22.09.2022 у справі N 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі N 233/4365/18, від 12.07.2023 у справі N 757/31372/18-ц).

Відтак, вважаємо, що доцільно викладати судове рішення з конкретизацією в його резолютивній частині виконавчих документів, які визнані такими, що не підлягають виконанню в силу закону, за відповідним клопотанням боржника. Це запобігатиме необхідності повторного звернення до суду для реалізації наслідків звільнення боржника від боргів.