Відсторонення законного спадкоємця від права на спадкування

До таких фактів відноситься:

• умисне позбавлення життя спадкодавця або будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя;
• умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих або в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині;
• позбавлення батьківських прав і не відновлення їх на час відкриття спадщини (спадкування за законом батьками після дитини);
• ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
• недійсність шлюбу (подружжя не може успадковувати один після одного за законом, за деякими винятками).

У спадкових спорах найпоширенішою підставою для відсторонення від права на спадкування є частина 5 ст.1224 ЦК, яка говорить про те, що за рішенням суду особа може бути відсторонена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Прицьому така особа може й не нести відповідно до Закону обов'язки утримувати спадкодавця. Відсторонення в даному випадку здійснюється за рішенням суду.

За умовами відсторонення від права на спадкування за законом висловився Верховний Суд (друга судова палата Касаційного цивільного суду) у постанові в справі № 521/20849/16 від 08 листопада 2018 року.

Згідно з фабулою справи позивач вимагав відсторонити свого брата (відповідача) від права на спадкування після смерті їхнього батька, оскільки за життя батька, за похилого віку та тяжкої хвороби був у безпорадному стані, відповідач ухилявся від надання батькові допомоги.

Суд першої інстанції (Малиновський районний суду м. Одеси) у задоволенні позовних вимог відмовив. Це рішення залишив без змін і суд апеляційної інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що відсторонення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов:

• ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві за наявності в нього можливості її надання;
• перебування спадкодавця в безпорадному стані;
• потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

При цьому, суд касаційної інстанції послався на постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц та від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16- ц, у яких суди дійшли висновку, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях або бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку й допомогу спадкодавцеві, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість її виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Таким чином Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки встановив, що позивачем не був доведений той факт, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача, а той, у свою чергу, мав можливість надати допомогу, однак не вчиняв необхідних дій. Також позивачем не було надано будь-яких доказів того, що відповідач мав можливість, але умисно ухилявся від виконання обов'язку утримання спадкодавця