Викрадення депозиту працівником банку: як захистити права вкладника?

Фабула справи. Клієнт банку уклав договір банківського вкладу та передав кошти працівникові банку для розміщення на депозит. Договір банківського вкладу був оформлений належним чином, а саме із печаткою установи та підписом уповноваженої особи. Згодом виявилося, що працівник банку - шахрай, договір не був зареєстрований у внутрішній системі, а гроші фактично не потрапили до каси.

В рамках кримінального провадження службова особа банку визнала свою вину.

У подібних ситуаціях постає логічне питання: з кого вкладник має право вимагати повернення коштів - із працівника, який вчинив злочин, чи з банку, з яким укладено договір? І який це має бути позов: деліктний, що ґрунтується на факті завдання шкоди, чи договірний, який випливає з невиконання зобов’язань за договором банківського вкладу?

Щодо належності підстав позову. Велика Палата Верховного Суду по справі № 662/397/15-ц від 08 червня 2021 року зазначила, що: «в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні , а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх».

Аналогічний підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц. Суд зазначив: «висновок щодо належного способу захисту вкладника банку у разі викрадення вкладу працівником банку сформулював Верховний Суд України у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16. Відповідно до цього висновку після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку, власником грошей став банк. А тому в разі їх викрадення шкода завдана банку, а не вкладнику. Вкладник повинен вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання обов`язку за договором банківського вкладу - повернення суми вкладу та процентів за користування ним».

Верховний Суд у № 662/642/15 (провадження № 61-7972св18), від 06 червня 2018 року у справі № 662/896/15 (провадження № 61-14805св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 662/248/16 (провадження № 61-8996св18), від 19 червня 2019 року у справі № 662/892/15 (провадження № 61-17708св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є договірними, тому спірні правовідносини регулюються статтями 625, 1058-1060 ЦК України.

Таким чином, відповідно до усталеної судової практики, в тому числі практики Великої Палати Верховного Суду, належною правовою підставою для задоволення позову вкладника є вимога про стягнення коштів за договором банківського вкладу , а не пред’явлення вимог у деліктному порядку.

Особливої уваги заслуговує й нещодавня постанова Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2025 року у справі № 306/44/22, де суд розглянув спір за обставин, коли у вкладника були відсутні платіжні документи на підтвердження внесення грошових коштів в касу банку.

Так, при зверненні до суду ОСОБА_1 зазначав, що він уклав з АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення банку ОСОБА_3 договір банківського вкладу з визначеним строком відповідно до умов якого банк прийняв у позивача 290 000,00 Євро на строк один рік із нарахуванням на вклад 6 % річних. Коли позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу з процентами, банк у вчиненні таких дій відмовив, адже доказів внесення (зарахування) коштів на депозитний вклад немає, відповідні рахунки в банку не відкривалися, договору банківського вкладу у банку на обслуговуванні немає. При цьому позивач передавав кошти особисто начальнику Свалявського відділення банку ОСОБА_3 в його службовому кабінеті, в робочий час, там же підписав договір, що був засвідчений печаткою банку. На підтвердження отримання банком коштів ОСОБА_3 видав позивачу розписку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 02 червня 2025 року по вищевказаній справі вказав наступне:

«Колегія суддів вважає неприйнятними висновки апеляційного суду про те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення договорів банківських вкладів та зарахування коштів на рахунки, оскільки доказами зарахування коштів є лише оригінали договорів банківських вкладів та оригінали квитанцій про внесення грошових коштів на банківські рахунки, яких позивач не надав...

…апеляційний суд не врахував, що фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення; парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку; …

…апеляційний суд не врахував, що: наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх; з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода кримінальним правопорушенням його працівника…».

Як наслідок, у даній справі Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив наступні висновки щодо застосування норми права (частина друга статті 416 ЦПК України):

• «Договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
• Парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку.
• Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу».

Отже, у подібних справах належним способом захисту є саме позов до банку про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

У даному випадку, судова практика послідовна, адже банк не звільняється від відповідальності за неповернення депозиту навіть тоді, коли злочин вчинив його працівник, а операція не була відображена у внутрішньому обліку. Добросовісний вкладник має право вимагати виконання договору, а не відшкодування шкоди, адже передаючи кошти, він діяв у межах закону та з довірою до банківської системи.