Обмеження виїзду за кордон через борги

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України).

Право вільно залишати будь-яку країну, в тому числі і свою, передбачено й міжнародним правом, зокрема, ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Статтею 313 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, на вільний самостійний виїзд за межі України.

Однак, таке право може бути обмежене законом, в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Порядок здійснення права громадян на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права на виїзд встановлені Законом «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

Відповідно до ст. 6 цього Закону, для громадянина України можуть бути встановлені обмеження щодо виїзду за кордон лише у випадках, коли:

— він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю – на визначений законом термін;

— стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, — до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

— він засуджений за вчинення кримінального правопорушення — до відбуття покарання або звільнення від покарання;

— він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції — до припинення нагляду;

— він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), — до виконання зобов’язань.

В даній публікації більш детально розглянемо саме обмеження права виїзду боржника — фізичної особи чи керівника боржника — юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань.

Хоч перелік видів забезпечення позову є невичерпним (ст. 152 ЦПК), проте ВСУ зазначає, що суд не може задовольнити вимогу позивача про задоволення позову шляхом заборони боржнику виїзду за межі України оскільки свобода пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише у випадках прямо передбачених законом відповідно до ст. 33 Конституції (Узагальнення судової практики від 01.02.2013).

Вирішення судами питання щодо тимчасового обмеження права виїзду за кордон можливе лише у порядку визначеному ст. 377-1 ЦПК та за поданням державного чи приватного виконавця на підставі п. 19 ч. 3 ст. 18 нового Закону «Про виконавче провадження».

Інші процесуальні кодекси у розділах, що регулюють вирішення процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень, ухвалених за нормами цих кодексів, не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України. Таким чином, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень незалежно від виду судочинства, а також рішень інших органів та посадових осіб щодо боржників у виконавчому провадженні за будь-якими виконавчими документами.

Дане питання вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. (ч. 1 ст. 377-1 ЦПК).

Право виїзду обмежується не за наявності факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання, тобто, особа, яка має невиконані зобов’язання, не може вважатися такою, що ухиляється від виконання рішення суду, поки не буде доведено протилежне. «Ухилення» є оціночним поняттям та на законодавчому рівні не визначено, тому можемо припустити, що це вчинення, або утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов’язань повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов’язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Подання розглядається негайно за участю виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.

Так як особа була відсутня при винесенні рішення, то протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали суду може оскаржити її в апеляції. Касаційному оскарженню дані рішення не підлягають.

Особливістю судових рішень щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є те, що вони ухвалюються на стадіях виконання судових рішень і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо (Правовий висновок ВСУ від 23. 09. 2015 р. у справі № 6-716цс15).

Орган, який встановлює обмеження щодо права особи на виїзд з України, зобов’язаний в одноденний строк про це повідомити таку особу та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (раніше цей строк становив 10 днів).

Окрім того, звертаємо Вашу увагу, що з 1-го жовтня 2016 р. обмеження на виїзд за межі території України не стосуються оформлення паспорта для виїзду за кордон. При оформленні документу міграційна служба не перевіряє відсутність у громадянина обмежень на виїзд з України, а наявність боргу вже не може бути підставою для відмови в оформленні закордонного паспорта, його затримання чи вилучення.