Пов'язані гарантією

Частина 3 ст.119 КЗпП України встановлює, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Ця загальновідома норма, прийняття якої було спрямоване на посилення соціального захисту військовослужбовців, сьогодні обумовлює виникнення багатьох запитань на практиці.

Перше питання, яке необхідно вирішити: чи існує на сьогодні особливий період?

Указом Президента України від 17.03.2014 р. N 303 "Про часткову мобілізацію" оголошено часткову мобілізацію, у зв’язку з чим в Україні настав особливий період, під час якого набирають чинності особливості проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Дія особливого періоду зберігається до повної демобілізації. Згідно зі статтею 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" рішення про демобілізацію, із внесенням його на затвердження Верховною Радою України, приймає Президент України. На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося. Проте на сьогодні в Україні не проводиться й мобілізація.

Водночас питання щодо наявності в державі особливого періоду при відсутності проведення мобілізації було предметом судового розгляду. Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 р. (справа N 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

З наведеного вбачається, що особливий період діє в Україні до сьогодні, а тому підприємства мають виконуватися вимоги ст.119 КЗпП України.

Друге питання, яке постає: чи всі військовослужбовці наділені гарантіями, передбаченими ст.119 КЗпП України?

Як бачимо, статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено вичерпний перелік видів дійсної військової служби, за якими передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.

За таких обставин військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки не входить до видів дійсної військової служби, на які розповсюджується дія статті 119 КЗпП України.

Звертаємо Вашу увагу, що пункт 3 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо припинення трудового договору на підставі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу до випадків укладення працівниками контрактів, які розглядаються наразі, не застосовується.

Достатньо цікавим і актуальним є питання щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу, які в подальшому були прийняті на навчання до вищих військових навчальних закладів, так як при прийнятті на навчання до ВВНЗ особа укладає новий контракт із Міністерством оборони України, що фактично свідчить про зміну виду військової служби. Така особа користується гарантіями, визначеними статтею 119 Кодексу законів про працю України, до дати зарахування його на навчання до ВВНЗ, а з дати зарахування на навчання до ВВНЗ особа втрачає право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Таким чином, майже за всіма військовослужбовцями зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток на строк до закінчення контракту з Міністерством Оборони України або до дня фактичного звільнення зі строкової військової служби.

Проте, не зрозуміло чи підлягають звільненню військовослужбовці, які укладали з підприємством строковий трудовий договір (контракт) до моменту проходження військової служби.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення його терміну. Укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами в трудовому договорі термін. Тому звільнення працівника по даній підставі не є звільненням з ініціативи роботодавця. Логічним було б припустити, що у такому випадку при закінченні строку трудового договору, укладеного з працівником, покликаним на військову службу на особливий період дія трудового договору може бути припинена. Проте, строковий трудовий договір (контракт), строк дії якого закінчився у період проходження ним військової служби має бути продовжений на час дії військового контракту, а вже після закінчення проходження цієї служби працівник має бут звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Такої ж думки притримується й Верховний Суд у своїй Постанові від 25.07.2018р. по справі № 761/33202/16-ц (провадження № 61-809св18).