Проникнення до житла: свавілля влади або ж лише гучні заголовки?

Після оприлюднення законопроєкту №12414, що стосується діяльності Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, 23 липня 2025 року в офіційному виданні «Голос України» було опубліковано закон №4555-XI, яким вносяться зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України).

Враховуючи хвилю резонансу, яка панує у суспільстві після прийняття Верховною Радою України відповідного законопроекту, а також підписання цього документу Президентом України, незважаючи на численні мирні акції протесту та мітинги, громадяни досить різко відреагували на певні моменти із законів, котрі були підписані та оприлюднені після нього.

Засоби масової інформації не могли залишитись осторонь та не «підігріти» загальне невдоволення суспільства, тож інформаційний простір переповнений гучними заголовками, про свавілля влади, а отже, коментар фахівця в сфері права точно не буде зайвим.

Відповідно до вказаного закону, внесено зміни до ч. 3 ст. 233 КПК України, яка тепер сформульована в наступній редакції: «Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115–119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152–156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів».

Тобто, якщо уважно прочитати цю норму, стає зрозуміло, що слідчий, дізнавач або прокурор зможуть увійти до житла іншої людини лише у перелічених випадках, у тому числі за умови, що особа є підозрюваною у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, серед яких законодавець виділив: посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 ККУ), умисне вбивство та його різновиди (ст.-ст. 115 – 119 ККУ), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ), умисне середньої тяжкості ушкодження (ст. 122 ККУ), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони (ст. 124 ККУ), катування (ст. 127 ККУ), погроза вбивством (ст. 129 ККУ), залишення у небезпеці (ст. 135 ККУ), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 ККУ), незаконне позбавлення волі або викрадення (ст. 146 ККУ), захоплення заручників (ст. 147 ККУ), торгівля людьми (ст. 149 ККУ), злочини проти статевої свободи та недоторканності серед яких зокрема зґвалтування, розбещення малолітніх, статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст.-ст. 152 – 156-1 ККУ), терористичний акт (ст. 258 ККУ), втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1 ККУ), завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 ККУ).

До внесення змін відповідним законом ч. 3 ст. 233 КПК України мала таке формулювання: «Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку».

Отже, порівнюючи дві редакції стає зрозуміло, що з внесенням відповідних змін до КПК України, було конкретизовано умови, згідно з якими слідчий, дізнавач або ж прокурор можуть проникати до житла людей без ухвали слідчого судді. Відтепер це буде можливо лише в перелічених вище випадках.

При цьому, в новій редакції ч. 3 ст. 233 КПК України більш конкретизована вимога можливості проникнення до житла без ухвали слідчого судді для збереження не майна в загальному розумінні, а лише з метою невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються вище перелічених злочинів.

Тобто, відповідна норма вже містилась у КПК України, проте вона була максимально «розмито» сформульована, через що не інформувала в повній мірі громадян стосовно повноважень слідчих, дізнавачів та прокурів. Проте, відтепер правоохоронні органи позбавлені можливості посилатися на зазначену норму у випадках, що не потребують її невідкладного застосування.

Окрім цього, згідно із ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, дізнавач або прокурор, у випадках проникнення до житла особи, за відсутності виданої на це ухвали слідчого судді, в будь-якому випадку, повинні звернутись з відповідним клопотанням до слідчого судді на отримання дозволу на вже проведений обшук.

Додатково акцентуємо увагу на тому, що у такому випадку функція судового контролю за проведенням такої слідчої (розшукової) дії, як обшук, залишилася незмінною і в новій редакції КПК України.

Чи справді це «пробиття дна» і загроза приватності? Чи навпаки, йдеться про спробу нормативно врегулювати правозастосовну практику, яка донедавна залишалася невизначеною? Питання залишається відкритим, але очевидно: ця норма вже була присутня в КПК України, однак відтепер вона має більш конкретизоване формулювання умов, за яких правоохоронці можуть здійснювати так зване «безухвальне» проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Тому, перш ніж звинувачувати державу у «втраті обличчя», варто уважно прочитати, про що саме йдеться. Закон не надає необмежених повноважень — навпаки, він встановлює межі для того, що роками відбувалося без належного контролю. І якщо це зроблено заради захисту від терору, насилля чи торгівлі людьми — то, можливо, це той самий баланс між правами і безпекою, якого нам так бракувало.