Судова практика формує перші висновки в процедурі банкрутства фізичної особи

У даній публікації пропонуємо ознайомитись із позиціями вищих судових інстанцій, оскільки суди надалі повинні їх дотримуватись під час розгляду справ про неплатоспроможність фізичної особи.

1. Щодо підстав звернення до суду із заявою про відкриття провадження в справі про неплатоспроможність.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 КУзПБ боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження в справі про неплатоспроможність у разі, якщо:

1. розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
2. боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі понад 50 % місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;
3. ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;
4. існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

Хоча приписи вказаної статті не встановлюють обов’язкової наявності одночасно всіх вищезазначених підстав для відкриття провадження в справі про банкрутство фізичної особи, деякі юристи з банкрутства фізичних осіб та суди перших інстанцій приходять до такого висновку.

Так, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в Постанові від 19.11.2020 р. по справі № 923/534/20 не погодилась із позицією суду першої інстанції, що для відкриття провадження в справі необхідна наявність усіх без виключення підстав та відповідно надання заявником доказів на їхнє підтвердження та зазначила, що наявність однієї з підстав, визначених ч. 2 ст. 115 КУзПБ, є достатньою для відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи.

Також колегія суддів вказала, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі про неплатоспроможність КУзПБ вимагає лише наявність підстав для відкриття такого провадження, а не доказування обставин.

1. Щодо розстрочки/звільнення заявника від авансування винагороди арбітражного керуючого.

З цього питання Верховний Суд висловився вже неодноразово (у Постанові від 24.09.2020 справі №910/2629/20; у Постанові від 23.11.2020 р. по справі № 922/1734/20 ) — будь-яких положень, умов та підстав, за яких суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому чинним законодавством України не передбачено.

Зважаючи на юридичну природу винагороди арбітражного керуючого, звільнення від її сплати не вплине на баланс інтересів держави та заявника в цій справі, оскільки є лише платою суб’єкту незалежної професійної діяльності за виконання ним своїх обов’язків. Водночас звільнення заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви вплине на баланс інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.

Верховний Суд у Постанові від 19.11.2020 по справі №910/726/20 зазначив, що боржник (фізична особа) не позбавлений можливості укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією в справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією в справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження в справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.

Цікаво, що угода з арбітражним керуючим, як альтернатива доказів сплати авансування винагороди, не передбачена в КУзПБ, проте з посиланням на вказану постанову Верховного Суду матиме місце в процедурі банкрутства.

1. Щодо усунення змістовної колізії (суперечності) у нормах КУзПБ.

Законодавець визначив підстави для закриття провадження в справі про банкрутство в ст. 90 КУзПБ, яка застосовується і щодо фізичних осіб.

Відповідно до зазначеної норми суд закриває провадження, зокрема у таких випадках:

—на всіх стадіях провадження в справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом), якщо затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом (п. 5 ч. 1 ст. 90 КУзПБ);

—лише після визнання боржника банкрутом, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження в справі про його банкрутство не висунуто вимог (п. 6 ч. 1 ст. 90 КУзПБ).

Проте закриття провадження в справі у зв`язку з затвердженням звіту ліквідатора відповідно до ст. 58, 65 КУзПБ можливе лише після визнання боржника банкрутом , тоді, як закриття провадження у справі у зв`язку з не зверненням кредиторів із вимогами до боржника може бути лише до визнання боржника банкрутом, оскільки в разі не звернення кредиторів з вимогами до боржника у суду не має процесуальної можливості перейти до наступного етапу в процедурі банкрутства, що унеможливлює закриття провадження після визнання боржника банкрутом.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд у Постанові від 07.10.2020 р. по справі №927/318/20 зазначає про наявність змістовної колізії між п. п. 5 та 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 90 КУзПБ у частині затвердження звіту ліквідатора та не звернення кредиторів з вимогами до боржника, щодо стадій провадження, де можливе таке закриття.

З огляду на те, що запровадження будь-якої нової процедури потребує певного часу для практичних напрацювань, законодавче врегулювання процедури банкрутства фізичних осіб згодом «відшліфується» судовою практикою.