Чергове нівелювання прав платника податків державою

                                                                                       Покорно, понуро и в луже

                                                                                       стояла гнедая кобыла.

                                                                                       И думала: «Не было б хуже…»

                                                                                       Но хуже все было… и было..

Якість законів, які Верховна Рада постійно продукує на закриття правових та бюджетних дірок, нажаль, залишається низькою.

Однією з самих змінних сфер законодавства залишається податкове.

Принцип прийняття необхідних законів «під ялинку» вже настільки став звичним, що багато хто з ним не сперечається. Але чи треба так покірно сприймати нахабне порушення прав платників податку, навіть якщо воно обґрунтовується воєнною доцільністю?

Так, в податковому праві є декілька основоположних принципів серед яких значиться й стабільність податкового законодавства.

Ну на цьому місці всі аудитори, бухгалтери та інші хто з ним стикаються можуть вже починати реготати або плакати навзрід, але все ж… Такий принцип стабільності зафіксований в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, а саме він передбачає: «стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року».

Тобто, здається, що ми маємо чітку норму, яка має виконуватись, але не все так просто.

Положенням п.п. 69.34 п. 69 підрозд. 10 розд. XX ПКУ було зупинено застосування вищезазначених вимог п.п. 4.1. до рішень, щодо встановлення ставок та пільг з місцевих податків та/або зборів, а отже в частині загальнодержавних податків та зборів даний принцип мав би бути чинним.

Таким чином, загальні засади стабільності податкового законодавства, що випливає з необхідності забезпечення правової визначеності у сфері виконання особою податкового обов`язку треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а отже податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Однак, дихотомія (іншим заборонено, але мені можна) як непоборна пліснява давно вразила все в нашій країні та не дає навіть шансів сподіватись на дотримання закону ні предстаниками держави, ні самим суспільством, а тому встановленими обмеженнями на зміну податкових правил нехтували регулярно, довго і систематично, а тому виникає питання: «Чи може платник податку захистити свої права та не сплачувати податкові платежі (військовий збір) просто посилаючись на порушення продедури його встановлення?»

ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office слушно відмітив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 зазначив, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.

Аналогічний підхід знайшов своє втілення у позиції Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії). Зокрема, у Доповіді «Верховенство права», яка схвалена на 86-му пленарному засіданні Комісії 25-26.03.2011, наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно вцілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).

Як встановив Конституційний Суд України у Рішенні від 27.02.2018 №1-рп/2018, принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Конституційна вимога необхідного дотримання часових рамок для ознайомлення громадян зі змістом нормативно-правових актів знайшла своє вираження також у Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2018 №5-р/2018, в якому зазначено, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набрання ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації.

Отже, всі ці конституційні норми є базовими та кореспондуються з принципом стабільності податкового законодавства, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1).

Однак не все так добре в нашому «королівстві», оскільки у Верховного суду своє бачення даного становища.

Так, розглядаючи справу №825/1496/17 в рамках котрої позивач вимагав скасування податкових повідомлень-рішень з місцевих податків, мотивуючи порушенням строку встановлення ставок податку, суд став на позицію, що норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення. Мотивуючи свою постанову від 15.05.2019 р., суд зазначив, що згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування.

Даний принцип можна інтерпретувати простіше: будь-який закон, який не визнано неконституційним є чинним, а отже він підлягає виконанню. Тобто навіть погоджуючись з порушенням принципу стабільності, суд вважає, що це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень.

Досить значну частину рішення ВС присвятив аналізу співвідношення приватних і публічних інтересів, що на час війни теж грають не на користь платника.

Отже, сподіватись на те, що не сплачуючи військовий збір ви зможете захистити свої права шляхом оскарження ППР, ймовірно, є наївним.

Щоправда, дані обставини справи, яка розглядалась ВС та ймовірного спору в частині виконання нових вимог по сплаті військового збору не є тотожними і маємо невелику надію на те, що держава, встановлюючи правила гри почне не тільки вимагати їх виконання від громадян, але й буде притримуватись їх сама.