Поділ бізнесу подружжя при розлученні

Найпоширенішими формами організації бізнесу в Україні являються діяльність фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ).

Як вже зазначалось в українському законодавстві закріплений принцип презумпції спільності майна подружжя, який означає, що частки майна подружжя є рівними. В питанні поділу бізнесу, важливими аспектами, які постають при вирішенні таких спорів є визначення, що саме підлягає поділу – майно ФОП/ТОВ, доходи від бізнесу, вклад до статутного фонду чи частка у статутному капіталі (стосовно ТОВ)?

У п. 29 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року було визначено, що майно приватного підприємства не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, поділу між чоловіком та дружиною підлягають лише доходи від підприємницької діяльності.

У 2012 році Конституційним судом України у своєму рішенні було роз’яснено положення ст. 61 Сімейного кодексу України та вказано про те, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. По суті дане рішення стало відправною точкою у зміні правозастосовної практики.

Позиція судів щодо поділу майна ФОП зводиться до основних теоретичних положень, що регулюють зазначені відносини.

Фактично, істотну роль має джерело походження коштів, за які було придбане майно.

• Якщо майно ФОП придбане за рахунок коштів належних подружжю, воно вважається спільним майном подружжя. При цьому, у разі якщо майном користується підприємець, то інший з подружжя має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства (Постанова ВС від 05.09.2018 р. по справі № 61-27567св 18).

Так, у постанові від 31.04.2020 року по справі № 394/1155/14-ц Верховний Суд зазначив, що з 02.09.2000 року до 20.10.2014 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі сторонами набуто нерухоме майно — будівлю магазину міні-маркет «Центральний».

Вирішуючи спір в частині поділу будівлі магазину, суди встановили, що вона була придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя і лише формально зареєстрована на ім’я відповідача як на фізичну особу, а таким чином спірна будівля належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

• У випадку придбання ФОП нерухомого майна, хоча й під час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя (в даній справі за кошти одержані від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності) та яке використовувалось в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати це майно як особисту приватну власність ФОП, відповідно дост. 57 СК України, а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України (Постанова ВСУ у справі № 6-79цс13 від 02.10.2013 р.).

По суті та сама ситуація і з доходами, у разі організації діяльності ФОП за рахунок спільних коштів подружжя або спільною працею подружжя, доходи, отримані ним як підприємцем, вважаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як показує судова практика в таких справах обов’язково необхідно надати до суду розрахунки отриманих ФОП доходів під час перебування сторін спору у шлюбі, з визначенням тієї суми, яка буде підлягати стягненню.

Проте, в даних розрахунках необхідно пам’ятати, що вказаний дохід повинен розраховуватись за виключенням витрати на оплату обов’язкових податків і зборів ( в даному випадку позивач просила стягнути на її користь ½ доходу від отриманої орендної плати), (постанова Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року по справі № 661/1663/17). Тобто, необхідно надавати розрахунок «чистого прибутку», а не обороту підприємства.

По іншій справі позивач просила стягнути з відповідача (ФОП) ½ частини доходів від зайняття підприємницькою діяльністю, які були отримані ним після розірвання шлюбу до припинення підприємницької діяльності. Враховуючи те, що підприємницькою діяльністю відповідач займався ще до одруження із позивачем, суд дійшов висновку, що доходи ФОП, отриманні останнім до і після розірвання шлюбу, поділу не підлягають. Крім того, суди виходили із недоведеності заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних розрахунків отриманих відповідачем доходів під час перебування сторін спору у шлюбі, що унеможливило визначення суми, яка могла підлягати стягненню (Постанова ВС по справі № 719/232/16-ц від 19.09.2018 року).

Щодо поділу майна, яке було внесено до статутного капіталу товариства

• У випадку внесення коштів до статутного капіталу товариства за рахунок спільного сумісного майна подружжя, такі кошти є власністю товариства, тому у одного із подружжя виникає тільки право грошової вимоги щодо стягнення половини внесених до статутного капіталу коштів або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства (постанова ВСУ по справі № 6-38цс15 від 03.06.2015 року).

Проте, внесені кошти до статутного капіталу ТОВ можуть бути значно нижчими, ніж активи підприємства на момент поділу майна, що призведе до певної грошової несправедливості стосовно іншого з подружжя.

• По справі № 683/886/16-ц апеляційний суд при новому розгляді справи виконав вказівки ВС та зазначив, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а інший з подружжя має право вимоги на виплату частини вартості частки учасника майна у статутному капіталі. При цьому вартість такої частки повинна визначатися виходячи з ринкової вартості на час вирішення питання про її розподіл.

Отже, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату не 1/2 частини внеску до статутного капіталу ТОВ, а 1/2 частини ринкової вартості частки відповідача у статутному капіталі ТОВ, визначеної станом на час вирішення питання про поділ.

Вважаємо, що дана позиція є більш обґрунтованою та логічною, оскільки дає можливість іншому з подружжя отримати реальну частину активу від діяльності підприємства, а не лише частину вкладу.

Щодо отримання доходів від діяльності ТОВ

Дохід від діяльності ТОВ підлягає розподілу між подружжям лише після визначення чистого прибутку та виплати учасникам дивідендів.

Так по справі, позивач просила стягнути 1\2 частини нерозподіленого прибутку пропорційного частці відповідача у статутному фонді ТОВ та доходу від діяльності ТОВ.

Проте, статутами товариств було передбачено, що чистий прибуток, отриманий після розрахунків, використовується за рішенням власника на його розсуд, розподіл прибутку здійснюється на підставі рішення загальних зборів учасників товариства.

Здійснивши аналіз фінансової звітності судом було встановлено, що за весь час існування ТОВ одержані підприємством доходи не розподілялися між учасниками, а тому відповідач (учасник ТОВ) жодного разу не отримував доходу від діяльності ТОВ. Таким чином, судом було відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 1/2 частини одержаного доходу від діяльності підприємств, та стягнення частини доходів від такої діяльності, оскільки було віднесено дохід ТОВ до власності товариства (Постанова Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року по справі № 661/1663/17 залишено без змін Постановою ВС від 04.06.2020 року).

Крім того, варто зазначити, що якщо загальними зборами ТОВ було прийнято рішення про виплату дивідендів учаснику під час перебування його у шлюбі, однак на момент поділу майна ці дивіденди ще не були виплачені, то вони не підлягають поділу між подружжям, оскільки ще не перебувають у власності учасника ТОВ. В такому випадку доцільно буде подати новий позов про розподіл дивідендів після їх виплати учаснику ТОВ.

Тобто, при поділі майна для отримання частки прибутку від діяльності ТОВ необхідно, щоб прибуток між учасниками було розподілено, виплачено дивіденди та сплачено всі податки з такого доходу.

З огляду на вищевказане, варто зазначити, що звісно найкращим варіантом є мирне врегулювання спору. Проте, якщо даний спосіб неможливий, необхідно серйозно віднестись до формулювання правової позиції, вимог та доказової бази, так як судова практика має досить неоднозначний характер.